Медики ніколи не реформують свою галузь?!

Tweet

Микола Поліщук,

професор, голова Національної Ради з питань охорони здоров'я населення, екс-міністр охорони здоров'я, 

Коли ж будуть реформи? Пройшло уже 10 місяців нової-старої влади, а крім розмов нічого не відбувається. Негаразди в галузі та недоступність не тільки якісної, але будь-якої медичної допомоги всі пов’язують із недостатнім фінансуванням галузі.

На всіх рівнях обговорюються питання збільшення фінансування – страхова медицина, благодійні внески, лікарняні каси, тощо.

Про ефективність використання виділених коштів та тих, що обертаються в медичній галузі, не говорять. А це чималі гроші – 31 мільярд гривень бюджетних, ще стільки ж тіньових (за даними експертів та офіційних повідомлень) плюс 20 мільярдів гривень на ліки.

В галузі обертаються більше 80 мільярдів гривень – це 35% від усього бюджету України. Більше не буде, немає звідки брати. Тож слід думати як використати наявні ресурси.

86% бюджетних коштів спрямовуються на утримання медичних закладів та оплату праці медпрацівників. Маємо неефективну, нераціональну систему охорони здоров’я (на 100 тисяч населення – 5,6 лікарень, у країнах ЄС – 2,6; кількість ліжко-місць в Україні – 868, у них – 644; лікарів у них – 261, в Україні – 470, але практикуючих 302).

Питань багато – не практикуючий лікар, не оперуючий хірург. Для порівняння – не співаючий оперний співак… Таке буває?

При надмірній кількості лікарень та ліжок, в Україні відсутня, а якщо є, то на папері, первинна медична допомога, котра в десятки разів дешевша стаціонарної і може забезпечити 90% звернень громадян за медичною допомогою.

На цей сектор не вистачає коштів і уваги. Разом з тим, відкриваються дорогі і начебто унікальні центри, котрі не працюють, або працюють на 10-15% своїх можливостей.

Вартість лікування в різних лікарнях різна. До прикладу, тільки різниця в комунальних послугах щодо утримання ліжко-дня разюча – від 960 до 16 тисяч гривень. Пологи в малих пологових будинках в декілька разів дорожчі, ніж у великих, а якість значно гірша.

В Україні фінансують ліжко. Щоденно тільки в Києві вільними є 2000 ліжок. Непрацююче ліжко в країнах ЄС вартує 60% працюючого, а в Україні – 86%. Отже щоденно тільки в системі управління охорони здоров’я Києва фактично фінансується непрацююча лікарня на 1720 ліжок. А скільки таких по Україні, у відомчих закладах охорони здоров’я?

70% дороговартісного обладнання по 6- 8 місяців не працює, те що працює – з ефективністю не більше 20%.

За такої ситуації МОЗ України планує добудувати 360 об’єктів незавершеного будівництва, натомість має дефіцит більше 46 тисяч лікарських кадрів. А скільки незавершених об’єктів – закладів охорони здоров’я у відомствах, скільки і як працює там для пацієнтів обладнання? Не знає ніхто.

Реформи галузі ОЗ можуть зробити тільки економісти. Окремий комітет не підпорядкований міністерству ОЗ реформує галузь відповідно до уже розроблених концепцій та програм.

В основі – структурна перебудова галузі. Акцент на розвиток первинної допомоги на засадах загальної (сімейної) практики. Необхідно фінансувати потреби пацієнта, а не утримувати неефективні заклади. В лікарні лікуються, а не утримуються пацієнти.

Медикам слід створити умови та мотивацію ефективно працювати, а не піднімати їх престиж. Слід захистити право пацієнта на отримання якісної медичної допомоги.

Хоча сьогоднішнє законодавство дозволяє реформувати галузь на 90%, варто ухвалити змінені "Основи законодавства ОЗ", закон про заклади ОЗ як самостійні неприбуткові підприємства, виконувати програму реформування, яку слід вводити по всій державі Україна, а не обмежуватися пілотними проектами.

Сьогодні як ніколи Україна близька до реформування галузі охорони здоров’я! Є політична воля і вимога президента, за реформування береться економічний комітет.

Реформи проводяться там, де є нестача грошей. Реформи проводяться швидко і рішуче за принципом "вартість-користь". Реформи проводяться не для галузі, не для медиків, а для пацієнтів.

Натомість вкладання коштів у дороговартісну спеціалізовану допомогу по своїй ефективності близька до нуля. Так сказав Бальцерович.

Реформи проводять економісти. Медики можуть бути радниками, консультантами. Не більше.

Сьогодні є наступна ситуація: чим більше лікарень – тим більше необхідно коштів на їх утримання, чим більше дороговартісного обладнання – тим дорожче це для пацієнтів, чим більше лікарів – тим дорожче це для хворих, чим більше вузьких фахівців – тим більше хвороб у пацієнта.

Не придумувати нові концепції і напрямки, а виконувати уже розроблені і напрацьовані в економічному комітеті Адміністрації президента і не з 2013 року, а негайно.

Економічний комітет по реформуванню галузі не може змінюватися залежно від зміни міністрів. Міністерство повинно виконувати рекомендації комітету.

Необхідно вже сьогодні визначити необхідну кількість медичних закладів.

По-перше, провести реструктуризацію закладів ОЗ: лікарні, медико-соціальні.

По-друге, чітко розділити функції ЗО первинного, вторинного та третинного рівнів, визначити їх функції і об’єм допомоги.

По-третє, розділити поліклініку і стаціонар.

По-четверте, пацієнта спрямовувати до лікарень ІІ, ІІІ рівня повинен лікар первинної ланки.

По-п’яте, визначити базовий гарантований рівень медичної допомоги і пацієнт повинен про це знати.

По-шосте, встановити єдині тарифи на платну медичну допомогу (послуги). Щоб не було так, що суглоби в одній установі коштують 22 тисячі гривень, а поряд – 38-40 тисяч, контрастне обстеження судин 2 і 5 тисяч в різних установах, так само і інші обстеження, де процедури різняться в ціні в 2-3 рази.

По-сьоме, на звільнених територіях відкрити службове житло для медиків, працівників культури, освіти.

Лікарні повинні лікувати, а не бути "богодєльнямі".

Більшість ліків купуються за рецептом. Варто запровадити процедуру відшкодування населенню вартості покупки життєво необхідних ліків. Саме відшкодування, а не безоплатно "купує скільки хочу".

Відносно приватної медицини – це вибір кожного. Вона повинна бути, але відсоток її не має бути великим.

Бізнес із медицини, бізнес на здоров’ї робити не можна. Ринок медичних послуг повинен бути жорстко регульованим і соціально відповідальним.

Медики цього не зроблять. Адже ящірка сама хвоста не відкидає. Економічні важелі – ось основа реформ.

Багато питань відносно спеціальностей, підготовки кадрів, тощо. У 2004 році було 143 спеціальності в медицині України, тоді як в Європі і Америці – від 20 до 70.

У 2005 році 233 спеціальності були приведені у відповідність до Європейських та Північноамериканських – їх стало вже 63 (20 базових і 43 вузьких або субспеціальностей).

Тепер знову існує біля 140. Вони відкриваються не відповідно до потреб, а "під персон". Прикладом цього є запровадження спеціальності "підлітковий гінеколог", натомість ліквідація таких спеціальностей як реабілітація, курортологія, фізіотерапія.

Інтервенційна радіологія ліквідована, з’явилася інтервенційна кардіологія. Завтра з’явиться інтервенційна нейрохірургія, гінекологія, проктологія, тощо.

На порозі пенсійна реформа, Трудовий кодекс. Адже спеціальність – це часто визначення тривалості робочого часу, трудового віку, виходу на пенсію, виплат, тощо.

Медики розумні, медична "еліта" має доступ до влади різних рівнів. Але вони повинні виконувати свої функції – якісно надавати медичну допомогу. Держава повинна створити для цього умови і мотивацію.

Микола Поліщук